За СибIром сонце сходить



Категории Украïнськi Iсторичнi Пiснi ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал (Пiсня про Устима Кармалюка) За Сибiром сонце сходить. Хлопцi, не зiвайте. Ви на мене, Кармалюка, Всю надiю майте! Повернувся я з Сибiру, Та не маю долi, Хоч, здається, не в кайданах, А все ж не на волi. Маю жiнку, маю дiти, Та я ïх не бачу, Як згадаю про ïх муку — Сам гiрко заплачу. Зiбрав собi славних хлопцiв, Що ж кому до того? Засiдаєм при дорозi Ждать подорожнього. Чи хто ïде, чи хто йде, Треба ïх спитати, Як не має вiн грошей — Треба йому дати! Зовуть мене розбiйником. Кажуть — розбиваю. Ще ж нiкого я не вбив. Бо й сам душу маю. З багатого хоч я й вiзьму — Убогому даю. Отак грошi подiливши, Я грiхiв не маю. Судять мене вдень i вночi, Повсяку годину, Нiде менi подiтися, Я од журби гину. Аж тут ïде сам владика: А здоровi, хлопцi! Ой, довго ми вас чекали. Благослови, отче! Чи хто ïде, чи хто йде, Часто дурно ждати. Отак треба в лiсi жити, Бо не маю хати. Ой, вилiчив сам владика Сорок тисяч грошей. Подивився кругом себе — Все хлопцi хорошi. Ой, чи ïде, чи хто йде, Треба його ждати. Ой, прийдеться Кармалюку Марне пропадати. Пiшов би я до дiтей — Красу мою знають: Аби тiльки показався. То зараз впiймають. А так треба стерегтися, Треба в лiсi жити. Хоч, здається, свiт великий, Нiде ся подiти! Ой, прийдеться Кармалюку Марне пропадати. Бо немає пристанища. Анi своï хати. Прийшла туга до серденька, Як у свiтi жити? Свiт великий i розкiшний. Та нiде ся дiти! Асесори, iсправники За мною ганяють, Бiльше вони людей б'ють. Як я грiхiв маю. У недiлю дуже рано У всi дзвони дзвонять. А мене, Кармалюка, Як звiрюку гонять. Нехай гонять, нехай ловлять, Нехай заганяють, Нехай мене, Кармалюка, В свiтi споминають! Коментар Iснує близько сорока варiантiв пiснi про Устима Кармалюка — легендарного ватажка селянських загонiв, якi боролися проти панського гнiту. Знущання над крiпаками були такi, що терпiти не ставало сил. Устим Кармалюк теж утiк, зiбрав загiн славних хлопцiв i став вiдновлювати справедливiсть — у багатих забирати, а бiдним вiддавати. Отак грошi подiливши, я грiхiв не маю, — говорить вiн. Кармалюка кiлька разiв ловили, карали, засилали до Сибiру, але вiн щоразу тiкав i продовжував свою справу. Проте не вiдчував себе щасливим, адже, хоч i не в кайданах, а все ж не на волi, не бачить жiнки й дiтей, не має хати. Люди не забули його подвигу й уславили Кармалюка в пiснях та легендах.

Метки За Сибiром сонце сходить, УСНА НАРОДНА ТВОРЧIСТЬ, УКРАÏНСЬКI IСТОРИЧНI ПIСНI, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
За СибIром сонце сходить